її голос
Поліна Райко
1928-2004— українська художниця-самоучка, яскрава і унікальна представниця наївного мистецтва.
Поліна (по паспорту Пелагея) Райко народилася і все життя прожила в місті Цюрупинськ (нині — Олешки) Херсонської області. Художньої освіти не мала, працювала на сезонних роботах у колгоспі або по найму на городах сусідів. Отримувала від держави пенсію 74 гривні, яку майже повністю витрачала на найдешевшу фарбу – емаль ПФ, яку купувала на місцевому ринку.
Малювати Поліна Андріївна почала, коли їй було 69 років. Поштовхом стала трагічна самотність: помер чоловік, син, в автокатастрофі загинула улюблена донька.
Поліна Райко розписала власний будинок, літню кухню, двері, хвіртки, паркан і гаражні ворота. За кілька років будинок перетворився на суцільну інсталяцію. Тоді сусіди поговрювали, що «бабця збожеволіла».
Спочатку Поліни Райко та її незвична, яскрава і життєдайна творча практика привернули увагу херсонських митців, а згодом її будинок з семи невеличких кімнат став місцем справжнього культурного паломництва. Наївна художниця створила свій унікальний всесвіт, у якому поєдналися християнські і язичницькі/народні вірування, іноді в її малюнках вигулькувала радянська символіка, на якій вона була вихована, проте переважала краса природи – і не тільки те, що вона бачила (дніпровські плавні), але й фантастичні «леопарди», білі павичі та ведмеді-коали.
У своєму будинку Поліна Райко створила власну «іконографічну систему» сюжетів і образів, які описують її земне життя та уявлення про життя після смерті. Самотня жінка, для якою розрадою були лише відвідувачі і шанувальники її мистецтва, на стінах свого дому зображувала свою сім’ю, янголів посеред квітів, дорогу до раю. Красою земною і потойбічною Поліна Райко щедро заповнювала весь простір будинку, лікуючи свій біль і не залишаючи місця порожнечі.
У 2004 році Поліна Райко пішла з життя, проте навіть це вона зробила «не як нормальні люди»: вона знайшла останню вільну від малюнків поверхню – це був зворотній бік дзеркала, на ньому намалювала свій автопортрет, на якому вона молода і красива – і після цього пішла.
Після смерті художниці її родичі одразу вирішили продати будинок. Місцевих покупців цікавив не творчий спадок Поліни Райко, а можливість розширити свою земельну ділянку за рахунок знесення будинку. ГО Центр культурного розвитку «Тотем» наполіг на забороні продажу на 9 місяців, які, згідно з законодавством, були відведені для «попереднього дослідження» і визначення культурної цінності. Проте викупити будинок на той момент держава не спромоглася. Хату придбало українсько-канадське подружжя з метою створення музею, проте за багато років жодного кроку для музеєфікації, реставрації чи хоча б фіксації розписів так і не було зроблено. Тим часом будинок руйнувався. Розписи, нанесені емаллю на глиняний тинок, яким були вкриті стіни, тріскалися і обвалювалися.
Лише у листопаді 2021 року розписи унікального будинку Поліни Райко були внесені в реєстр об’єктів культурної спадщини місцевого значення. На цей момент вже було очевидно, що будинок Поліни Райко – це унікальна спадщина, світова перлина наївного мистецтва. Її творчість стоїть в ряду з мистецтвом Ніко Піросмані (Грузія), бабусі Мозес (США), Марії Примаченко і Катерини Білокур (Україна).
З лютого 2022 року будинок Поліни Райко опинився на окупованій російськими військами території Херсонської області.
У ніч на 6 червня 2023 року росіяни підірвали Каховську ГЕС, і всі прилеглі до Дніпра села були затоплені. Під водою опинилися і Олешки. Дім Поліни Райко був затоплений, вода знищила більше 60% розписів.